ЦЯ ТЕЖ КОЛИСЬ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА

Ця  теж  колись  закінчиться  війна,
Позаростають  бліндажі,  окопи…
Але  натомість  виросте  стіна,
Відділить  тих,  хто  нас  назвав  –  «Укропи»!  

Стіна  не  на  кордоні  –  в  головах,
З  імен  полеглих  складені  цеглини,
Їх  поминати  будуть  в  молитвах,
Навколішки  стрічали  домовини…

На  крові  розчин  і  сльозах  сиріт,
Замішаний  на  муках,  болі,  горі.
Від  нас  назавжди  відгородить  світ
В  якому  зомбі  і  психічно  хворі.

Там,  за  стіною,  нечисть,  звірина,
Отруєна  і  збочена  бидлота,
Там  «руССкій  мір»  і  «братская  страна»,
Що  рівноцінно  значенню  гидота!

Це  не  народ,  що  ненавидить  всіх
Біснується  в  рашистській    істерії.
Вбивати  інших  –  подвиг,  а  не  гріх,  -  
Обличчя  сатанинської    Росії.

Прогрес  і  час  не  змінять  цю  орду
Тому  потрібно  жити  без  ілюзій,  -
Вони  одвічно  несли  нам  біду
І  там  ніколи  ми  не  мали  друзів.

Ми  зовсім  різні  –  небо  і  земля
І  прірва  з  часом  шириться  між  нами,
А  те,  що  світить  зорями  Кремля  
На  вежу  табірну  подібне  з  ліхтарями.

 Нехай  живуть  у  смороді  своїм,
Нехай  конають  в  п’янім  перегарі.
Ми  більше  їх  не  впустимо  в  свій  дім,
В  світлиці  ж  бо  немає  місця  тварі.

14.03.2015  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566670
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2015
автор: Мирослав Вересюк