Ми всі твої, красуне-весно діти,
Тебе чекали по хвилині, дню…
Та спробуй, Боже, людям догодити –
Ніякого не вистачить меню!
Розлив блакиті – оком не схопити,
Безмежна повінь – звіку не було!
І світ цей грішний і святий зігріти
Цитрині сонця раптом забаглось.
Мов праскою, пройшовсь по полю вітер.
Враз запалилось, стиснулось, спеклось.
І спрагла грудка аж зайшлася: « Пити!
Тут же шуміти маєву колось!»
І на мою молитву в щирій вірі
Краплина впала. Потім ще. І ще.
Я небові пробачу навіть сірість,
Якщо вона придумана дощем!
Немає тут ні пафосу, ні пози,
Я просто заклинаю хліб рости,
Щоб голод – знавіснілий відморозок
На нашім горлі пальці не затис.
Бо час настав, що рік увесь годує.
Йому не варт втрачати реноме.
І тому нині згадую не всує
Весняний дощ – козирний аргумент.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566253
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.03.2015
автор: stawitscky