…[i]я з щедрої Тарасової руки напився з повної чаші народних сліз; гіркі вони і не сказати, які гіркі, зате з ними влилася в жили і та тиха чарівна любов до рідного краю і народу, що цілий мій вік гріє мене, духотворить, піддержувала, коли траплялось спотикнутися, і не давала мені «валятися гнилою колодою».
(О.Кониський)
[/i]
Схилилась перед Богом удовиця,
Лице сльозою потайки вмива…
Затихло все – мовчать часу грімниці,
Лиш чуються згорьовані слова.
Скрапає ніч зорею поміж трави,
Світанок ледь торкнувся верховіть –
Вдовиця шепотить молитву слави,
Вдовиця перед Господом стоїть:
«Небесний Батьку!» - чути її мову. –
«Хвалу Тобі одвічну воздаю!
Звертаюся до Тебе знову й знову –
Близ ніг Твоїх впокорена стою…
Близ ніг Твоїх – обібрана й побита…
Бач, посаг дочок дбала день у день:
Хотіла у любові й мирі жити,
Співати онучаточкам пісень.
А що дочкам – розбіглися у світі,
Вдягнули чужинецькі постоли,
Прийшли до хати – ніде правди діти –
І обікрали маму, як змогли…
Тягнули все: пісні, молитви, думи,
Вінок весільний, плахту і сап’янці …
Вкидали до світлиці лиха й глуму,
Щоб вигнати й спалити хату вранці…
Лише дали сорочку поміж люди,
Брехнею ще прикрили, мов габою –
Розбили серце, потоптали груди,
Не мамою назвали – а рабою!
На долю, Тату, я не нарікаю:
Такий вже хрест вготований мені –
Іду життям від краю і до краю
Без пісні, без хатини, без рідні…
Скажи мені про завтра моє, Тату,
Як гріх оцей здолати у собі?..
Перед лицем Твоїм я винувата –
Як жити удовиці і рабі ?..»
«Моя ти доню!» – променем ласкавим
Торкнувсь Господь заплаканих очей. –
«Я на габі твоїй проміння слави
Побачив серед зганьблених ночей!
Украли і втекли – вони ж бідніші:
Забули матір і створили гріх…
Вони прозріють, прийде час їх лишень –
І ти побачиш біля себе всіх.
Ступай крізь час – твій посох з голяками,
Твої тяжкі і зболені путі
Та прийде син до тебе між віками –
Твої пісні збере він у житті.
Він для людей пророком й батьком стане,
Сльозу він до сльозини поєдна,
Він зцілить твоє серце полум’яне –
І у віках не будеш ти одна!
Прислухайся, вже чути його слово,
Воно одвічно на Землі росте
І серед літ відлунить знову й знову,
Народжує чуття в людей святе!
Прислухайсь, доню, кобза десь рокоче
Поміж народів, вище гір і хмар :
Твій день іде на зміну лиху й ночі,
Твій син іде – Пророк, Поет, Бунтар!»
09-10.03.2015 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565754
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2015
автор: Grigory