Сміється небо
Мені просто в душу…
Рубці на серці – від безсоння слід…
Не вибираю… з нею бути - мушу!..
Цю землю знаю я –
вже сотні літ…
На чистій трасі
Залишаю КІА…
Шумить смерек колонний водоспад…
Я поспішаю… я таки посміла! -
Напитись знову
готики Карпат…
Не оглядаюсь…
Що там справа… зліва…
Ударом в спину - світло верхніх фар…
Але мені - нема до того діла…
Під чорним дубом
чарівник – мольфар
Мене чекає…
Неземне створіння…
Ця згарда –ТУТ!.. лиш відшукати –ДЕ?!!..
Ступити крок… у свої володіння
Він по гірській
стежині поведе…
Там папороть
Ховається від світла…
Її вогонь пульсуючий – в мені…
І знову вірю в те… що вона –квітне!!!…
Хоч всі книжки
писатимуть… що НІ!…
Рахують кроки
Зношені кроссівки…
Вбираючи енергію землі…
Гірських вершин нечувані платівки
Мою самотність
множать на НУЛІ…
Тут крони – в небо!…
Неймовірно темно…
У скроні б”є вогонь – від самих п’ят…
Я обіймаю… п”ю по краплі землю…
П”яніючи
від готики Карпат…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565679
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2015
автор: гостя