Я лежу у коробці,
У тіснявій пітьмі.
Тільки промінь по оці
Б’є фотони рясні.
Підвелася, і віко,
Що тиснуло згори
Підняла, наче кіготь
Зняла раптом з нори.
Що за диво чудесне?
Не людина , -я птах.
Крила злоті, небесна
Мріє барва в очах.
Знявши крила, злетіла
У небесну глебінь.
Там, де зорі я сіла,
Де забуто про тінь.
Де заграва світанку
Шле за обрій привіт,
Де озера в серпанку
Мріють з давніх століть.
Нискогуз А.
Світ маленький, погідний
З долу тихо бринить,
Мов макет іграшковий
Безтурботно він спить.
Шемрід хвиль повіває
Ароматом весни.
Верховіття здіймає
Зелен-пуп догори.
Хутко тануть простори
В непроглядній пітьмі.
Барви никнуть за гори,
Щезли крила злоті.
У коробці я знову
Віє холодом тінь.
Гнітить морок покрову,
Зяє пащі сутінь.
Тільки думку гадаю
Чи я птаха чи ні?
Зате крила я маю
В своїм серці злоті!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565564
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2015
автор: Мілена Ділан