Сліпі відображення рук на обличчі.
Змішують фарби і розум.
Сльози й тремтіння кінцевих судин.
Кожен ковток як ривок на свободу.
Кожен ціною з життя.
Губи червоні повільно шепочуть,
Майже безмовно, майже як просять.
Хочуть відчути небесної зливи.
Сонячних сплесків, грому та вогняної стихії.
Чим далі тим швидше земля залишала лиш мрії.
Мінлива хмарність в очах наступила.
Туш потекла та руки її зупинили на шиї.
Стискаючи ніби крила пташині.
Сивий туман та у ньому повсюди
Як насолода в гріховній отруті,
Лежать дорогоцінні каміння, повно їх там,
Та із ними на смак будь які божевілля.
Простір затьмарений, голос крізь бурю емоцій,
Хоче кричати скажені мотиви.
Солодкі вигини тіла зумовлюють це.
Мелодія хвилі.
Випий солону росу із весняної ниви.
Випий та кисень впусти в непритомні легені.
Мозок відкрий для крові своєї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565304
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2015
автор: Максим Жембровський