Люба, не ховайся в моїй сутності, не кутайся в холодні обійми, не пірнай у думки – не заховаєшся! Притулок для душевнохворих праворуч, тобі туди, не заблукай. Я ж попереджував, що мої мікросхеми не покохаєш, бо відсутність дешевих секретів, романтичних прикрас і декорацій бліднуватого тіла не захопить перебірливої грайливої породи. Краще знайди собі серйозного чоловіка, щоб міцно тримав за руку й вів до фіналу, цитував улюблені вірші, ділився космічними містеріями, кидав згубні звички, виконував всі обіцянки, вірив, любив, чекав із концертів, віддавався на розтерзання твоєму неприборканому характеру. Ти ж із нас сама правильна й совісна, хочеш жити без відвертих слів у повітрі, боїшся заплямованого жорстоким минулого, хлопця, який розриває все у середині, забиває на манірні прелюдії, трансформує тебе у розбещену лярву, яка ладна дряпати власні коліна, аби впитися в імбирні вуста й ефектно віддатись на протертому ліжку. Досить! Ти навіжена, зациклена, божевільна, а я все так у тобі ціную! Нехай болить і пече, ниє від катування, просить пігулки, але затям – ти моя. Вдар мене по обличчю за недоречні цинічні жарти, вбивай як тільки-но лезом пройдуся по серцю, ріж, смійся, знущайся й кричи, що я просто звичка. Ти – моя дурна, подряпана, згубна лярва...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565235
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2015
автор: Незайманий займенник