Як пташка в груди крила притулила,
Як грім прийшла неначе з потойбіч.
Мою тугу в серденьку розчинила
В росі ранковій, виплакана ніч...
Любов моя, невимовлене щастя,
Це ж скільки років сохло ти опріч.
І дочекалось в Боженьки причастя,
Щоб спити воду вмолену з узбіч.
Тож пий її ненаситна уволю…
Туга біжить вже навстіж врізнобіч.
Твоя душа нам вимолила волю,
Туга кохання вибігла навстріч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564919
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2015
автор: Дід Миколай