Ми невиправні мрійниці, жінки…
Не досить нам в руках тримать синицю.
Гортаємо життєві сторінки,
Обходячи увагою дрібниці.
Життя навідмах б’є в одну щоку,
А ми терпляче підставляєм другу.
В ту ж небезпечну воду,
– В ту ж ріку! –
Пірнаємо, ледь виплакавши тугу.
Рвемося через терни до зірок,
(Дарма, що серце ранимо до крові!)
Аби пізнати щастя, – хоч ковток! –
Щоб хоч на мить забутися в любові.
Ми невиправні мрійниці, жінки:
Здобудем крихту – прагнемо усього.
Тому, напевно, крізь усі віки
Нам стелиться надією дорога.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564539
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2015
автор: Ірина Васильківська