А я живу, я знаю, я повернусь!

А  я  живу,  я  знаю,  я  повернусь!
Мені  казали  ти  не  зможеш,
Не  вірю  клятим  я  падлюкам,
Хай  кажуть  що  не  вірять,  але  я  знаю,  я  впевнена    кохаю!
Хай  б’ють,  я  все  стерплю.
Вони  і  так  не  щасні,  їх  небо  покарало.
Хай  йдуть  із  мого  серця  назавжди.
Їх  не  чекає  там  ніхто,  вони  там  зайві.
І  крик  душі  моєї  хай  відчують.
Хай  чують,  як  кричить    відверта  воля.
Вона  там  замкнена,  закрита.  
Її  закрили  на  років  п’ять  
І  ось  я  бачу  вона  вже  близько  
Я  відчуваю  її    там  кроки  
Вона  прийшла  і  не  одна,  а  привела  з  собою  віру  
Душа  вже  ожила    і  серденько  забилось
Вона  розповіла  як  мучилась  й  страждала  
Я  вірю,  я  відчуваю  я  живу.
Але…  Яку  ціну  я  заплатила?
За  5  хвилин  щасливого  життя
Її  забрали  та  покарали.
За  що?  Навіщо?  Та..  чому?
Я  власними  очима  бачила,  як    її  вбили!  
І  що  тепер,?  І  як  моє  життя?  
Куди  мені  іти?  Кого  чекати?
Я  знаю,  мені  ніхто  не  допоможе!
І  що  робити?  Як  далі  жити?  
Залишились  лиш  запитання!  
Тепер  мою  країну  убивають,
На  очах  громади!
А  що  вона?    Вона  мовчить,
Бо  нема,  чого  сказати!
Хто  скаже,  як  ні  в  кого  нема  серце,
А  те  що  Є….  це  вже  не  серце,  це  те  що  не    болить,  не  відчуває  і  не  бачить...
Кому  потрібен  сосуд  життя?  Чого  він  досягнув  в  країні?  
Вона  не  говорить  і  не  плаче!
 Її  вже  вбили,  її  нема,
Вона  була  але  її  убили!  
У  неї  залишилася  дочка!
Кому  потрібна  сирота?
Я  не  вірю  що  вона  не  зможе,
У  мене  є  кохання  на  цьому  я  збудую  щастя,  
Хай  бачать  і  живуть,  хай  знають  що  є  майбутнє...
Є  те,  до  чого  ми  їдемо  по    трубах  братів  своїх.
Нас  не  здолають,  і  це  чудово  знають  вороги.
Нас  бояться  і  намагаються    злякати.
Ми  всі  живі  і  бачимо  цю  ціль...  
Ми  знаємо  що  ми  єдине,  от  тільки  я  не  знаю  чому  боїться    мій  народ.
Вони  могли  і  можуть  встати.    
Ніхто  не  дума,  але  у  кожного  є  мізки.
Ніхто  не  хоче  підійматися    з  колін.
А  я  що  зроблю,  я  буду  вірити  й  молитьсь,    
Я  хочу,  я  знаю,  моя  країна  зможе  вирватися  
З  загарбницьких  кайдан
І  люди  стануть  тут  щасливі
І  діти  знають  де  ростуть  
Вони  ростуть  в  країні  мрії...
Майбутне  за  ними!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564228
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 04.03.2015
автор: Кеті Джонс