У холодних дощах загубилась Весна,
Мабуть, змову зими викриває...
Кригу ламне, нуртуючи в гніві Десна,
Вириваючись, дамби зриває...
Може плаче, а може кохання зове?
На галявині Бога благає,
Щоб забуть назавжди...Той, який греблі рве,
Лісову Мавку палко кохає...
На світанку, коліньми впаде у сніги,
Не прокинувся пролісок синій?
А Весна вже давно залила береги,
Наче сіллю, насипала іній...
Розгрібає руками колючу слюду,
Від кохання у шалі безумства,
Шепотів:"Неодмінно ту квітку знайду,
Закружляю у вирі чаклунства...
Поки проліски ніжні розквітнуть, зберу
Діаманти? сховаю під лавку...
У весільний вінок заплету, приберу,
Заквітчаю...улюблену Мавку..."
Та Весна розкидала проміння жагу,
Дарувала росу підвіконню...
Виливала замріяна Мавка нудьгу,
Та не з Тим лікувала безсоння...
03.03.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564184
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 04.03.2015
автор: Лина Лу