Ти був, неначе сонця промінець,
Що пустував у стомленому листі.
Перехилявся жартів куманець –
І бризки сміху сипались іскристі.
А сині очі без хмарин були.
Без сивого осіннього туману.
Веселі дотепи, немов гриби, росли.
І щирий усміх на вустах не в’янув.
Хоч дощ краплини висівав рясні,
На них я, все забувши, не зважала.
Ти так тоді сподобався мені!
Таким тебе я вже давно не знала.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564173
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2015
автор: Ірина Васильківська