І знову й знов коліньми, я схилюся,
Звертаючись, до вищих вже світил.
Не вірю в Бога, але все ж молюся…
До всіх земних і надприродних сил.
Надія тліє вже та все ж борюся,
Хоча спалив, немаю вже тих крил.
Вкраду в чужого, Бога і здіймуся…
Візьму вогню з божественних горнил.
Щоби жила Вкраїнонька – Матуся,
Гукну щоб встала, Воля із могил.
Лише тоді, на Землю повернуся…
Впаду їй в груди солодко, як пил.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564013
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2015
автор: Дід Миколай