(вінок сонетів)
1.
Ім’я йому – Арес. Прокляття світу.
Сердець і душ таємний ляльковод.
Жадоби і гордині піраміди
У честь його побудував народ.
Кривавими слізьми олтар залитий,
Війна для нього – просто епізод.
І фурії приносять чорні квіти
У храм його брутальних насолод.
Своє життя не кожен знайде воїн
У книзі долі серед тисяч глав,
Та вкотре відречеться від покою,
Помчить у бій із поступом орла,
Туди, де манить повелінням зброї
Володар смерті у палаці зла.
2.
Володар смерті у палаці зла
Над світом тріумфує до знемоги.
Безпрограшні усі його діла,
І що не бій – то знову перемога.
Бо суть його в людину проросла,
Коли ще та була дурна й убога.
Душа і плоть в обіймах підлих лап
Все моляться до первісного бога.
І в забутті розлючена юрба
Меч суду відбирає у Феміди,
Вона ж така покірна і сліпа…
Ареса не роззброїть Афродіта,
І звіра не оберне на раба.
Душа його безумством оповита.
3.
Душа його безумством оповита,
Бенкет одвічний у владики мас.
У чаші слави до країв налито
Сліпої одержимості екстаз.
І ходять Саваофа блудні діти
До грішних і оманливих причасть.
Клянуться, що серця їх прагнуть світла,
Самі ж Аресу служать повсякчас.
Прощення просять у Святого Духа,
Із трепетом чекають божий глас,
Та кривду чують, хоч і мають вуха.
Арес їх кличе до пропащих лав.
В його зіницях – розбрат і розруха,
В пекельних жилах клекотить смола.
4.
В пекельних жилах клекотить смола,
А древній вождь шукає меч примарний –
Жадоби й люті найміцніший сплав,
Що голову безсмертям затуманив.
Не знає, що душа його стекла
В жертовний келих упиря-тирана.
Він – здобич для зміїного кубла
Гнилих пороків і спокус омани.
А бог війни готує для вождя
Нестерпні муки у пітьмі Аїду.
Байдужий він до подвигів, звитяг,
І смертних на одне просіє сито.
Царів і пішаків лихий суддя
Від крові не утомиться п’яніти.
5.
Від крові не утомиться п’яніти
Могутній звір із розумом творця –
Ефір шаленства і отруйний вітер,
Що ненависть навіює в серця.
В якому ж пеклі буде люд горіти,
Як на землі йому нема кінця?
Бо стільки доль сльозами горя вмиті,
І скільки заздрить ще живих мерцям?
А Бог єдиний, за людей розп’ятий,
Не чує за гріхами тих волань.
Бо зраджують щодня його заклято.
Кумир їх душі спалює до тла,
Із попелу встає, щоб реготати,
І рахувати неживі тіла.
6.
І рахувати неживі тіла
Він буде, мов скупий лихвар монети.
І гусне між народами імла,
І спрага крові гонить у тенета.
Бо смерть – це кінь без вішок і сідла,
Що сотні вояків штовхає в Лету.
Безумство п’є з гнилого джерела.
І гривою роздмухує комети.
Від подиху безодня стугонить,
І грозами підковано копита.
А вершник – геній і митець війни.
Його жахлива велич і огида
Кидає в трепет і схиляє ниць.
Земні царі – його надійна свита.
7.
Земні царі – його надійна свита,
Бо служать не добру, а власним «я».
В коронах золотих і оксамиті
Порочне возвеличують ім’я.
Хоч слава досягатиме зеніту,
І питимуть вино із рук Плеяд,
Та їх безмежна влада не наситить,
А буде їсти душу, мов змія.
Вони Христа записують у друзі,
Як миро їм торкається чола.
«Помазаники» ті – раби спокуси,
Яким вінки гординя наплела.
І завше з ними у міцнім союзі
Гріхи насилля – непохитний клан.
8.
Гріхи насилля – непохитний клан –
Із Господом воюють за людину.
І янголам пітьми нема числа.
У душах пограбовано святині.
Зникає сенс божественних послань
І свиням розсипаються перлини.
Майстерники страшного ремесла
Хазяїну несуть криваві вина.
Олтар війни – для зла одвічний дім.
Каїн заклав у нього перший камінь.
А істина розп’ята на хресті.
Страждає світ за помилку Адама.
На землю наповзла зловісна тінь –
Жорстокий бог панує над рабами.
9.
Жорстокий бог панує над рабами,
Чому ж миліша сила за любов?
І мчить юрба до проклятого храму,
І молиться словами древніх мов.
Там богу догоджають лиш гріхами,
У честь його братам пускають кров.
Стоять у черзі у могильну яму
В екстазі божевільних молитов.
Ім’я йому – війна… Страшна, безлика,
Від поступу її земля горить.
І душі, мов приречені каліки,
Шукають попіл обгорілих крил.
Їх болем зловтішається владика,
А ті несуть життя свого дари.
10.
А ті несуть життя свого дари
Кривавому чудовиську. О, смертні!
Господь їх для гармонії створив,
Вони ж собою платять вічну жертву.
Який герой врятує блудний рід,
І вирве із лихої круговерті?
Чи здатен розум подолати гріх,
Зцілити душу, кривдою роздерту?
А, може, зло красиве, і тому
В крові людей розбурхує цунамі?
Пітьма зваблива і жертовність мук
Дурманить благовонними димами.
Плетіння доль снує вампір-павук.
Він автор найабсурднішої драми.
11.
Він автор найабсурднішої драми,
Написаної сотнями томів.
Страждань і почуттів яскрава гама
Заповнила гріхом едемський мир.
Блукає люд тернистими шляхами,
Узяв високу плату хитрий змій.
Та геній божевілля невблаганний,
Із хаосу буття черпає міць.
Над битвами всіма – війна за душу,
Знамена лиш міняють кольори.
Цвітуть в садах сумління чорні ружі.
Кумир безодні землю підкорив,
Палає небо в кров’яних калюжах,
І тішить слух йому смертельний хрип.
12.
І тішить слух йому смертельний хрип.
Тіла – це тільки одяг для вистави,
Агонії луна – пташиний крик,
І чорні роси випали на трави.
Склепіння неба відчаєм іскрить,
У полі крук потворним балом править.
Змиває лиходій словесний грим,
Бездушний ідол п’є ганебну славу.
А ті, хто служать злу – сліпі раби.
Для них закрито піднебесну браму.
Забули світлу заповідь: «люби!»
У душі в’їлись ненависті плями.
Арес вінчає лаврами убивць,
А люди досі не дійдуть до тями.
13.
А люди досі не дійдуть до тями,
Спасіння не шукають в доброті.
Союз із нечестивими богами
Міцніший за обітниці святі.
Спокусами гріховної богеми
Принаджують обійми сліпоти.
Нехай можливо подолати темінь,
Та хто від псевдосвітла захистить? –
Коли ганьбить брехня Христову віру,
І чваняться духовні злидарі,
«Набожні» віроломно лицемірять.
Пороків і оман осиний рій
Вбиває правду. Носять в серці звірів
Актори й глядачі брудної гри.
14.
Актори й глядачі брудної гри
Вітають божевілля на арені.
Із пащі темноти гуркоче грім,
Гуляє буря крові навіжена.
Лунає у серцях мисливський ріг,
Збувається новітнє Одкровення.
І смерті невблаганні косарі
Збирають данину для сюзерена.
Бо кожний носить ворога в собі,
І бореться з пекельним заповітом.
А після – каяття, розплата, біль…
Та відчаю сльозами не зцілити.
Кумир шепоче заповідь «убий»!
Ім’я йому – Арес. Прокляття світу.
МАГІСТРАЛ
Ім’я йому – Арес. Прокляття світу.
Володар смерті у палаці зла.
Душа його безумством оповита,
В пекельних жилах клекотить смола.
Від крові не утомиться п’яніти,
І рахувати неживі тіла.
Земні царі – його надійна свита.
Гріхи насилля – непохитний клан.
Жорстокий бог панує над рабами,
А ті несуть життя свого дари.
Він автор найабсурднішої драми,
І тішить слух йому смертельний хрип.
А люди досі не дійдуть до тями –
Актори й глядачі брудної гри.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563757
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2015
автор: Лілія Ніколаєнко