Втікало на північ моє перехрестя,
Зникало натхнення, мов сніг навесні.
Збунтовані мрії – ординців нашестя,
Снували без діла, збиваючи з ніг.
А потім, з’являвся потрісканий камінь
У мареві вічного пошуку див.
Та написи стерті й пунктири незнані,
Без напрямків звідки, без стрілок куди.
Мабуть, на межі сновидінь і негоди,
Що люто гасила вогонь почуттів,
Росло дещо інше, не схоже на подив,
На те, що було в хаотичнім житті.
Не схоже на подих холодної ночі,
На ранок без сонця, на мертвий міраж.
Свідомість постійно заповнити хоче
Відвертими фарбами сірий колаж.
Втікало в майбутнє моє перехрестя
Та голос зірок жваво гнав навздогін.
І серце у грудях вже чуло пришестя
Живого тепла на ристалище змін.
17:01, 4.01.2015 рік.
Зображення: http://www.evangelie.ru
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563394
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.03.2015
автор: yusey