Я хотів би тобі розказати історії,
Трішки вигадані, що вже пройдені,
В сонце і бурю весною осінньою,
В місті розбитих сердець.
Відчуваю смола з нікотином стержнями,
Із легень витікає у вени,
Ми одні як і всі у своєму пеклі, ми,
Ми одні на великій сцені.
Та не варто стікати слізьми за живими,
Якщо навіть надлишок солі в очах,
Я хотів би щоб все це сталося з ними,
А не розбитим сидіти в едемських садах.
І світ весь наш паралелі ілюзії,
Щастя ж прозоре як шар надувний,
Я б втратив що маю, навіть і друзів,
Як би знав що зможу побути єдиний.
І на кінець кінців я посягнув істину,
Яка допоможе мені все пройти,
Адже життя це ніщо без людини,
З якою хочеш його провести.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562671
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2015
автор: Віктор Непомнящий