Не кидай каміння в обличчя
Зашторених вікон зими.
Минуле сплелося у відчай,
Що вдієш, його ти прийми.
З’єднай відокремлену радість
З душею, що ледь гомонить,
Спіймавши відлуння крилаті
В єдиний потік, хоч на мить.
Не кидай каміння в обличчя
Розверзених скрізь хуртовин.
Невпинно складається притча
Про втрачену цінність перлин.
Я згоден, що марю напевне,
Шукаючи схований зміст.
І схоже, лиш сяйво мізерне
Знаходжу в холодній пітьмі.
Не кидай каміння в обличчя
Знервованих вкраплень зірок.
Вони зберегли на сторіччя
Слова, що відкриються в строк.
Комусь тільки вкажуть дорогу,
Когось поведуть крізь вогонь.
А хтось, лежачи від знемоги,
Одержить підказки долонь.
Не кидай каміння в обличчя
Загублених в ночах бажань.
Давай ми відновимо звичай –
Згорати від щирих зізнань.
20:46, 4.10.2014 рік.
Зображеня: http://nevseoboi.com.ua/wallpapers-collection
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562213
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.02.2015
автор: yusey