Не треба,чуєш, не ламай ти крила,
не запалюй душу за живе.
Я ще літати хочу, в цьому моя сила,
мій псевдобрате,сввіт увесь тебе кляне.
Не треба,чуєш,не рани гаряче тіло,
воно в вогні століттями пеклось.
Гориш бажанням,щоб зомліла,
а світу кажеш, що мені здалось!?
Не треба,чуєш,не стріляй у серце,
єдине б'ється гордо за життя.
А чи твоє потім озветься,
чи стихне в муках без виття!?
Не треба,чуєш, я ж не впАду,
я землю гризтиму, а піднімусь
з колін кривавих, усміхнуся радо,
безстрашно ввічі подивлюсь.
Не треба,чуєш,я незламна,
такою мене ненька родила.
Тікай ,мій псевдобрате, я старанно
свою живучість раз вже довела.
Почуй мене і мої дикі крики,
про волю й славу я кричу.
Не вмер в мені ще дух великий,
а чи в тебе був він, промовчу.
https://vk.com/a.o.poetry
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561041
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.02.2015
автор: Аліна Олександрівна