Понурий, низько голову схиливши,
бреде поранений у душу Кінь
і, гору чорних днів в мішок зваливши,
в очах тамує смутку й болю тінь.
Ти не страждай так, Коню Синьокрилий!
Нема твоєї в лихові вини –
що тисячі убитих схоронили,
зламали долі жорнами війни,
не вберегли ні миру, ні покою,
що землю застелив кривавий сніг...
Коли у людства розлад з головою –
до чого рік тут, місяць а чи дні?
Прощай! Прошу: йдучи до свої хати,
в космічні діри висип горе й зло...
А у Вівці вже будемо прохати,
щоб вбивцю-карлу геть з землі змело!
19.02.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560870
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2015
автор: Світлана Моренець