Навіщо Боже ти мене зберіг,
Від тих напастей із дитинства.
Коли наприклад їв пиріг,
І смертю поперхнувся, подавився.
Коли я падав вмерти міг,
Розбити голову ущент.
Та вижив, оминув поріг,
Ти записав у регімент.
У полк людей, що мали жити,
Що мали бути на Землі.
Та ти скажи мені, Великий,
Що я роблю в твоєм ріллі.
Від чого ти мене борониш,
Що має вирости з зерна?
Ти посадив мене у поле,
В країну де тече Десна.
Скажи, що я робити маю?
До чого йти, рости мені?
Щоб не пропав із урожаю,
Щоб не втопився у Дніпрі.
Нахабні всі мої питання,
Пробач, дав волю я словам.
Та набрида душі стогнання,
Собі я набридаю сам.
Тебе я величати винен,
Що досі на Землі живу.
За те, що на воді мій човен,
За те, що досі на плаву.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560511
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.02.2015
автор: К. Простонеба