Це відчуття – безвиході лункої,
Коли не знаєш, що знайти не зміг,
Воно вбиває просто... І з тобою
Лиш осінь залишається повік...
Тумани сиві не сховають тугу,
І під ногами мариться імла...
Так легко було дати сонцю руку,
Так легко, та й цього ти не змогла...
Здається, можна все почати знову –
Розвіяти за вітром шквальні дні,
Й піти з світанком в ту нову дорогу,
Яка не знала ще твоїх слідів.
Здається так...Але себе змінити
Не можеш ти... І все втрачає суть.
Ти марила, що зможеш полетіти,
Та з шляху цього вже не повернуть...
І маєш гордо ти прожити роки,
Якими б хмурими не видались вони,
Бо попри все: нещастя і розрухи,―
Ти знаєш – миті щастя все ж були!
Заради них – все можна подолати,
Заради них – ти мусиш шлях дійти.
Щоб, коли буде тіло догорати,
Душа змогла до Господа зійти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=56015
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.01.2008
автор: NOTspecial