Хроніка прийдешнього.3.
10.02.2015* 7:20
Політична та журналістська спільнота переконана, що завтра, в середу, 11.02.2015, буде день "Ч", коли Путін/Росія повинен остаточно проявити свої дії, а саме: мирне вирішення контрфронтації з Україною чи ескалація війни. Моє відчуття: буде другий варіант. Але... Краще піти в Мандри Думки!
***
Я десь у Сибіру. Тайга. Лечу над нею і внизу швидко проносяться безкрайні простори/масиви дерев - це немов килим. Все, що я бачу, змазане. Я лину кудись в певне місце? Так. І от я на місці.
Зависаю. Охоплюю конусом свого зору простір десь в кілометрів 10. І розумію, що я є невидимий свідок протистояння/бою.
Іде битва. Мені тяжко поки що зрозуміти хто з ким б'ється, бо суцільні вибухи полум'я, що розливаються по землі і будівлям, перекреслюють будь-яку ідентифікацію.
Піднімаюсь вище і розумію, що це місто, яке оточене тайгою. Росія? Тайга тільки на її території.
Стоїть суцільне виття. Таке враження, що із тисяч людей знімають шкіру і вони кричать/виють від болі.
Швидко змінюються картинки. Я не встигаю вчасно їх фіксувати. І раптом все зупиняється. Немов час зупинився.
Тоді я опускаюсь до міста. Пролітаю повз будинки, що палають та падають. Це - сучасне місто. Будинки в 5, 9 та вище поверхів. На вулицях трупи, трупи, трупи людей - покалічені тіла, мертві, обгорілі.
В очі кидаються шматки якоїсь реклами - кирилица вгадується. Отже: це Росія.
Відлітаю вище і трохи вбік. І вчасно - місто накриває шквал радіоактивності - застосовані артилерійські снаряди з атомною начинкою. Стоп! Як це я відчув для себе загрозу? Нонсенс! Там же тільки моя думка!
Місто мертве. Новоявлена Хіросіма і Нагасакі!
І я починаю шукати ворога. Для цього піднімаюсь ще вище. Мій "зір" робиться гострим, мов у сокола.
На великій відстані від міст від нього тікає велике скупчення військової техніки Де не де стоять установки залпового вогню і кудись назад кидають вогняні смуги.
Так: це - Росія. І це доблесна російська армія.
А ворог?
Кидаюсь у протилежний бік.
На великій відстані від міста з іншого боку розкидані скупчення артилерійської техніки, вона весь час діє, діє...
Кидаюсь униз - це: Китай. От хто знищив місто.
Знову лечу до тих, хто відступає. Але їх вже нема - тільки суцільне полохання полум'я, шматки якого падають в річку, яка спокійно приймає це у свою могутність.
Що за місто? Не знаю. І не хочу знати, бо головне не це, а Війна.
Моя Думка лине уверх, так, щоб я охопив би своїм неіснуючим зором великий шмат території. І от я вже на достатній висоті, але немов в ясності бачення в мікроскоп бачу все гостро-гостро: навколо знищеного міста все спокійно, немов тільки ця локальність вписана в тайгу і належить Війні.
Це початок? Кінець?
Не важливе. Важливе те, що ця війна в глибині території, яка, як я знаю, належить Росії. Чи тільки вже належала?
7:50
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558922
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2015
автор: Левчишин Віктор