Ми можемо боятись висоти,
Щоб з дикої скали спуститись.
Ми боїмося падати з гори,
До долу,так щоб не розбитись.
Ми можемо боятись темноти,
Бродити в ній,щоб не згубитись.
Ми боїмося каменя в душі,
Щоб не спіткнутись і не вбитись.
Ми боїмося все,що ранить душу,
Прості слова,а гострі наче ніж.
Не дихаючи,так тебе удушать,
а потім ми чекаємо на ніч.
На висоті ми можемо змиритись,
Утихомирити шалений біль в груді.
А в темноті ми можемо любити,
Всі ті слова,що різали в душі.
Летіти із скали і не розбитись,
Бо думка про життя завжди в тобі.
Бродити в темноті і не згубитись,
Бо світло завжди буде у душі.
Ми можемо боятись покохати,
Душа - не тіло,щоб витримати біль.
Але його потрібно знищувати,
Тоді любов проникне у твій світ.
Не знаючи кохання-зачерствієш,
Станеш скалою,що не боїться висоти.
На висоті-ти не побачиш світла,
А тільки темінь,що покаже твою тінь.
Потрібно побажати світу - не боятись,
Бо всі страхи-то є життя урок.
Потрібно вірити,що з нами буде щастя,
Коли ми зробимо назустріч крок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558783
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.02.2015
автор: Шевчук Богдана