Знов важко зранку, як і всі, встаю...
Та як же прокидатися не хочеться!
Не від турбот втомитися боюсь -
а від своєї власної самотності.
Вже полюбила, навіть, вечори за те,
що зобов'язна їм за щоденну втечу,
щоденне визволення грішної мене
від справ буденних, що зникають ввечері.
І дні важкі до забуття люблю,
коли чекать на допомогу нікого,
подумати про себе навіть ніколи...
Від днів важких завжди міцніше сплю.
Та знову ранок завжди настає,
і знову прокидатися не хочеться...
Не від турбот, що знов наповнять день,
А від моєї вічної самотності.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557688
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2015
автор: Meggi