Поки ми далі живемо у напрузі і боротьбі,
Господь продовжує дарувати нам ніч і сни,
Сходить на землю, засвічує ліхтарі,
Шепоче на вухо щось немічним і сліпим.
Продовжує дарувати нам силу і лють,
Не говори йому нічого, слухай його,
Це він гартує у тобі свободу срібну як ртуть,
Це він виймає печалі із серця твого.
Дивися йому у вічі, вдивляйся в його лице,
Сприймай його мову, виважену і важку,
Коли прийде час, він повідомить тебе про це,
Він сам покладе тобі віри до зброї у рюкзаку.
Господь – відставний командир,
Він знає свої полки,
Він знає ціну життя і знає значення втрат,
Те, що було із нами до цього не матиме значення і ваги,
Навіть сонце, насправді, одна з його кишенькових гранат.
Тому виривай цю тишу, виривай гризоту і втому,
Виривай своє серце, вірніше, темінь його собачу,
Життя, як і смерть, це лише відданість рядового,
Який ще не бачив війни,
Але скоро її побачить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557198
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин