Як довго треба буйний ряст топтати,
Наївно вірячи в казкову чистоту,
Аби колись змогла душа пізнати
Життя земного істину просту:
Що в світі є добро і є підлота;
Є щирість і обман, є сміх і глум.
Всі ідоли втрачають позолоту.
І радість часом переходить в сум.
Що справжня цінність часом непомітна,
Як золота піщинка у піску.
Стає лише з роками очевидним,
Що був ручай – а переріс в ріку;
Що був лиш пуп’янок – тепер розкішна квітка;
Що був алмаз, а діамантом став.
Із каченяти, що і глянуть гидко,
З’явився лебідь й крилами заграв.
Хай пізно, та приходить розуміння:
Не все вже ягода, що палко так цвіло,
Що ограноване і блискітне каміння –
То не коштовність, а звичайне скло.
Солодкі мрії мають гіркий присмак.
До зір дорога – марево пусте.
Світ у веселках – тільки через призму.
Лиш те, що поряд, справді золоте.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556867
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2015
автор: Ірина Васильківська