Злива знаходить тебе на проспекті
вкрай нікудишнім ковалем
долі.
Струшуєш бруд із одягу,
з тіла – докір моторів.
Нервова рука дістає з макінтошу
за звичкою твій
кишеньковий...
крематорій.
Запалюєш «More» – сигнальну ракету,
відправляєш у небо кільцями.
Вогонь пожирає цигарку,
дим поглинає легені.
Зараз би піцци... та де там...
Ти сам
давно, як велика піцца.
Тільки от замість начинки кишиш алергенами.
Ти не бідняк – тобі пофіг на себе,
саме тому твій стиль – «casual».
І саме тому випадковість
превалює в твоєму одязі.
Саме тому ти насіння лузаєш
упереміш з бобами кеш’ю.
І від цього, признатися чесно, –
не менш одіозний.
Звертаєшся до бомжа в підворіття.
Питаєшся: «Котра година.»
Бомж винувато здвигає плечима.
Мовляв, звідки, дивак, мені знати?
І стуляє своє обличчя руками –
брудними й напрочуд худими.
Після вдалого дня
згортають товар нумізмати.
Отак вечорами безцільно блукаєш
серед похмурих лю́мпенів.
Душиш в собі думки і рими –
пусті, спільнокореневі.
В темних калюжах ночі натхненно
мокрими кедами хлюпаєш.
Наче очікуєш, вчути тут спів королеви.
Нікого довкруг.
Тільки марево бачиш: твій бос і ти.
Ніч затулила світило товстою плахтою,
Ти тривіальний, офісний зоопланктон.
Тобі б в море спокою
вдосвіта
тихо
шубовснути...
© Кучеренко Олександр
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556084
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2015
автор: Олександр Обрій