Цей твір є самостійним, але все ж я б порадила читати його після першої частини. Тоді враження від твору будуть сильнішими.
***
Прокинувшись від різкого пориву весняного вітру, який промайнув крізь прочинене вікно, Він розплющив очі й роздивився навколо, намагаючись повернути себе до реальності. Перед Його очима, все ще стояла дівчина зі сну і шукаючи Її посеред всіяної рожевими пелюстками сакури кімнаті, які сюди занесло вітром, Він усвідомлював, що це всього лише сон. Хоча, можливо й не сон. Скоріше напівзабутий спогад.
Обличчя цієї дівчини переслідувало Його в снах вже дуже давно. Час від часу Йому здавалося, що Вона абсолютно реальна, стоїть перед Ним і варто лише протягнути руку...як Вона зникала. Вона ніби запевняла, що Йому ніколи не впіймати Її і скільки б Він не протягував руки - Він не дотягнеться.
Все ще думаючи про Неї, Він піднявся для того, щоб зачинити вікно. Заквітчана сакура перед Його будинком, нагадала їхню першу і єдину зустріч.
Ця зустріч була миттєвою.
Цей образ часто проносився в Нього перед очима. Кремового кольору гарне обличчя, яке заливав легкий рум'янець, роблячи вигляд хазяйки - ще прекраснішим. Яскраво-зелені блискучі очі, з довгими віями та ніжним поглядом. Світле русяве волосся, яке опускалося на Її витончені плечі легкими та елегантними кучерями.
Він не міг забути цього обличчя. Воно немов не хотіло, щоб його забували.
Роздумовуючи над цією зустріччю і над дівчиною з Його снів, Він несвідомо задивився на всіяну тремтячими пелюстками вулицю.
В його уяві - це обличчя кричало - "Вийди. Вийди і знайди мене!".
Опираючись сильному мимолітньому бажанню вискочити на вулицю і шукати те обличчя, Він почав задумовуватись над тим, щоб його забути. Але все ще заспаний і не до кінця усвідомлений розум, відмовлявся цього робити.
Натомість він все більше і більше заповнював Його думки Нею.
В Його уяві, Вона поставала принцесою із казок...такою ж прекрасною і недосяжною. Вона була неначе мрія, видумана Його змученим самотністю розумом.
Абсолютно недосяжна ілюзія.
Саме так Він представляв Її.
Зачиняючи вікно, Він відчув запаморочливий запах сакур, який приніс Йому думку, що якщо Він все ж зустріне Її ще раз, колись, то вже ніколи не відпустить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556068
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2015
автор: Vikki