І ніби дощ
Закінчився давно.
І ніби сонце
Розігнало хмари.
А я дивлюсь
В зачинене вікно -
Все як примара...
Все немов примара.
Згубився лік
Годин, хвилин, секунд.
І мій годинник
День поплутав з ніччю.
Єдина думка
Зворушає смут:
"Ніщо не вічне...
Тут ніщо не вічне".
Я вже і смерті
Мабуть не боюсь.
Мій ворог - спогад,
Він - моє жахіття!
Час все лікує,
Може й я зцілюсь
Через саміття...
Мовчазне саміття.
Зловісна тиша
Раптом вибуха.
І крає серце
Думкою одною,
Немов спокута
Тяжкого гріха:
"Ти не зі мною...
Більше не зі мною".
І в решті решт
Я провалюся в сон.
В слабких обіймах
Крижаного ліжка.
Зійде світанок,
Ніби той прокльон.
Як чорна кішка...
Наче чорна кішка.
Можливо десь,
У іншому житті,
Могутня доля
Ще зведе. Не крайся!
А в цим залиш
Мене на самоті.
І не вертайся...
Більше не вертайся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555907
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2015
автор: RedStone