Ніхто й не обіцяв, що буде легко,
Життя - не казка, ми - не королі.
Та нині на Землі вже майже пекло,
Здається, душі у ломбард позакладали всі.
«Не заважайте жити, як ми звикли!» -
Сучасне кредо у людськім житті.
Ми не бажаєм труднощам кидати виклик,
Пізніш заламуємо руки в непотрібнім каятті.
Хвороба віку нашого – байдужість,
Нам все одно, якщо це не чіпає нас.
Ми забуваємо, що боротьба – це мужність,
Не живемо, а просто тринькаємо час.
Ми перестали битись за кохання.
Лиш перші труднощі постануть на шляху,
«Свою» людину відпускаєм без вагання.
Надмірна гордість… «Що я краще не знайду?!»
Цей пошук перетворюємо у змагання,
А в результаті – лиш самотність на душі.
Невже фінал – це неминуче розставання?!
Невже не здатні зберегти кохання у житті?!
Не поспішай, як зайвий файл, людину «видаляти».
Була причина в долі вас звести.
Відома істина – стосунки треба будувати.
Проте всім лінь. Простіше ж підірвати всі мости…
Нам необхідно просто зупинитись.
Задуматись … Що коїмо з життям?
Людиною за будь-яких умов лишитись.
Це має стати ціллю нашого буття…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555841
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.01.2015
автор: Калатея