Відходить батько …Вже межа терниста…
Ще усміхнулась з болем його тінь…
А в серці кров загусла,груди стисло,
І прозвучав до неба тихий дзвін .
Все розумію,винирнуть не можу
Із глибини …У смутку я тону.
І згадую ту днину, з сонцем схожу,
Яка за мить перетворилась на пітьму.
Вже стільки літ той липень плаче медом…
Я виглядаю…де Ви , батьку,де?
І тихим дзвоном шепче синє небо…
Жаль непокірний в серці знов живе.
Нас розділяють нині між землею
Глибинні атмосфернії фронти,
Та із Галактики Ви сяєте душею…
Я відчуваю допомогу з висоти.
І час пробіг,як весняний струмочок,
І ніби в серці замість рани вже рубець,
Але зі мною завжди милі очі,
Що дивляться на мене із небес.
30.10.14р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554936
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2015
автор: леся квіт