Знову пінилося слиною море,
Хлопчика юного кликало дно.
З часом його гартувало і горе,
А часом і щастя туге полотно.
Хлопець завжди, припливавши на сушу,
Скинувши сіті зі свого човна,
Дякував Богу, що той в його душу
Терпіння і мужності впорснув сповна.
Часом бувало, що сіті порвало,
Риба єдина - улов всього дня,
Та було незвично до рук брати рало,
Тож хлопець і далі брав човен із пня.
В штормі лихим було море коридне,
Човен вже тріснув і черкнув по дну.
Юнь пропливала в очах халамидних,
Та хлопець згадав собі пісню одну.
З кожним ударом води по обличчю
Рідні слова викидали наверх.
Ні, не сьогодні, о ти, потойбіччю,
Поставиш рибалку до цих мертвих черг.
Знай же о море, о суше, о небо,
Що не заковтне одного твій рот:
Те, що постійно рятує в потребах -
Спів материнських обніжених нот.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554513
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2015
автор: Андрій Конопко