[i] Боги Русі не беруть жертви людські ані животини,
єдине — плоди, овочі, квіти і зерна, молодо і суру питну,
на травах настояну, і мед; ніколи — живу птицю ані рибу.
І це варяги еланські Богам дають жертву іншу і страшну
чоловічу. А ми того не маємо діяти, бо єсьми Дажбові внуки...
(Велесова Книга).[/i]
[i][b][color="#ff0000"][color="#6b0a0a"]За все приходиться платить:
За нелюбов, за втрату віри…
Та чи потрібні нам офіри
В зіркову для неправди мить?
То, певно, так вже хоче Бог,
Щоб світ побув у стані вдиху…
Коли ж знайде з розпуки вихід,[color="#9c0606"][/color]
Зітхне невимушено: “Ох!”.
Що ж, так судилося вже люду:
В часи затемнення й облуди,
Любові втрати і зневіри,
Де панував над глуздом гріх,
Що одурманював усіх,
Здобути правду за офіри.[/color][/color][/b]
25.01. 2015[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554464
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 25.01.2015
автор: Олекса Удайко