ЛЮБОВ ЯК БОГ
Любов сама покликала весну,
Куди було подітися її.
Вона хотіла днину неземну,
З якою має радощі свої.
Над нею сяє сонечка обруч,
На право квіти, поле по заді.
Травиця в росах, ген по ліву руч.
Навпроти синє плесо на воді.
Луги зелені, верби в самоті.
Шепочуть маки голосом добра.
Від них стежини тягнуться круті,
А збоку вгору матінка гора.
Любов як бог - володіє ними,
На благо їм, з весною поспіша.
Вона в красі з квітами земними,
Цвітінь природі серце і душа.
Ох, недарма любов на видноті,
Кружляє в вальсі білої весни.
Як та лебідка горда на воді,
Не знає страму, зради і вини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554188
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2015
автор: davud