ТАЛАНТ.

ТАЛАНТ.
Талант!  Талант…  як  тяжко,  як  він  є!
Ти  бачиш  світ  не  так,  як  інші  бачать.
Душа  сприймає  все,  що  день  дає,
А  чуйне  серце  як  дитина,  плаче.
Комусь  байдуже,  коли  в  цьому  дні
Одна  людина  добиває  іншу,
Комусь  не  видні  ранки  осяйні,
Бо  поспішає  захопити  нішу,
Комусь  не  тяжко  тих  переступить,
Хто  щойно  впав,  знесилений  і  кволий,
У  когось  по  –  під  серцем  не  кипить,
Бо  там,  під  серцем,  камінь  захололий.
А  як  Талант  –  нічого  не  мине!
Мов  крізь  лупу,  ти  бачиш  все  таємне:
Он,  -  бачиш?  –  сяє  божество  земне,
Хоча  нутро  у  нього  зле  і  темне.
І  піднялось  над  світом  –  вище  хмар
В  своїй  злочинній  величі  й  могуті
Щоб  сіяти  між  нами  зерна  чвар,
Зерна  брехні,  на  міжнароднім  грунті.
А  інша  погань,  сироту,  вдову,
З  біблейським  видом  нагло  обдирає,
Або  ж  в’язницю  створює  нову:
При  тому  величає  її  Раєм,
Хтось  дуже  щедро  долари  дає,
Немов  би,  нас  рятуючи  від  смерті.
Хоча  у  них  мета  конкретна  є:
Грабованих,  ґвалтованих  –  обдерти!
Талант!  Талант…  зустрів  я  на  шляху
Свого  життя  небачено  прекрасну!
І  дякую  за  радість  отаку
Самому  Небу,  за  цю  зірку  ясну!
Та  тільки  Небо  в  щедроті  своїй
Не  дало  нам  обом  одної  долі:
Вона  –  десь  там,  в  своїй  самотині,
А  я,  -  ось  тут:  в  стражданнях  та  неволі.
У  нас  серця  розірвані  навпіл
Зростити  їх  можливості  немає.
Та  є  –  Талант!  Тому    тужливий  спів,
Мій  Вічний  зов  до  Неї  не  змовкає.      

15.01.2015  12:09

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553678
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2015
автор: dovgiy