Чому стоїш при дорозі? Кого виглядаєш?
Вітер білий цвіт зриває. Чому не ховаєш?
Налетіли чорні круки, ягідки зривають
І несуть в краї далекі, у землю ховають.
Нехай несуть ті ягоди - краплиночки крові,
В яких сховане серденько сповнене любові.
Може вони в землю ляжуть, де милий загинув,
Де поліг за Україну і мене покинув.
Розірвалось на шматочки серденько дівоче,
На калиновім кущі в ягідках тріпоче.
Понесли його птахи в степи обгорілі,
Засіяли після градів ями почорнілі.
Нехай з крові козацької зросте насінина,
Щоб на місці де він згинув виросла калина.
І весною заквітчалась у білі віночки-
Не народяться в сердешних доні і синочки.
Восени покриють кущ китиці червоні-
Не з`єднають рушниками кохані долоні.
Нехай сік гіркий з калини на землю стікає.
Ой, ховати таких юних - гіршого немає!
Все мине, і грім гармат зміниться грозою.
Змиє час руїни - рани чистою сльозою.
Зафарбує увесь схід червоним калина,
Щоб побачили усюди, що це – Україна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553309
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.01.2015
автор: Dixi