Збагнути, що життя – то заметіль,
В якому може бути і відлига,
Як в холоди – земля тримає біль,
Щоб по весні підсніжником оклигать.
У міру втрат ми здобуваєм в дар,
Щось - для подальших буднів надважливе,
І неважким стає земний тягар,
Душа не мокне й по найбільшій зливі,
Коли крізь сумнів, воду і вогонь,
Колючий вчинок чи колюче слово,
Немов голубка біла із долонь -
що в небеса – доходим до основи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552445
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2015
автор: Стяг