Наші стосунки зовсім не схожі на казку, та й ми ніколи не прагнули перетворитись у зачарованих героїв-коханців, які вбивають злу відьму аби зберегти безпечне кохання й оселитися у мармуровому палаці десь на краю світу. Він не осипає мене пелюстками троянд, не возить на Мальдиви, Кіпр чи Тайланд, не цитує любовні вірші, не співає балади, не приносить сніданки до ліжка, але завжди говорить солодкі компліменти на побаченні. Я не вимагаю дорогих подарунків, не ображаюсь за забуті дати нашого знайомства чи річниці, не вірю в моногамність його сутності, не достаю дурними розмовами про Універ, лишню вагу та проблеми із одногрупниками, але завжди готова вислухати, підтримати та обійняти як це необхідно. Він не ревнує до кожного симпатичного перехожого, не цілує руки при зустрічі, не слухає ту ж саму музику, але завжди помічає нову зачіску чи куплену сукню. Таких як він треба шукати, а мені трапився у потрібний момент, коли прокидаєшся і розумієш, що життя – це цинізм, вкритий сумнівами та думками про неминучість. І невже потрібно, мов одержимій, постійно твердити, що він мною потрібний?
Але, навіть, якщо весь світ в унісон кричатиме: [i]«Схаменися, дурепо, викинь його з голови!»[/i], я затулю долонями вуха й впевнено прошепчу: [i]«Він не в голові – він у серці…»[/i].
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551797
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2015
автор: Незайманий займенник