Маленька дівчинка [i]Вінус[/i] сиділа в пісочниці, яку нещодавно побудували нові спонсори міста, й гралася із піском. Вона ліпила з нього дивні за́мки, а потім нещадно давила ногами й голосно сміялась, ніби вчинила щось заборонене та лишилась непокараною. До неї підкралась старуха із чорними зміїними очима, присіла на коліна й ніжним голосом запитала:
– Миле дитя, а чи знаєш хто я?
– Хм… Ви схожі на мою бабцю. У неї такий же ніс, – дівчинка посміхнулась й подушечкою вказівного пальця доторкнулась до носа Демона. Ві вже збиралась йти геть, але наостанок сказала:
– А ще в бабусі сердечко болить, у Вас тоже?
Вінус виросла й стала спеціалізованим медиком, лікувала тяжкохворий й винайшла нові ліки. Здається, їй ще дали круту нагороду в Стокгольмі в області фізіології та медицини.
Розбишака [i]Олівер[/i] ганяв по майданчику, розлякуючи інших дітлахів своїм криком та різкими рухами, коли хтось схопив його за руку й мовив:
– Агов, малий! Ти знаєш хто я?
– Взагалі-то мені діла до Вас не має! Й краще пустіть, а то буде гірше, – хлопчик вправно висмикнув руку з пастки незнайомця й хутко побіг до друзів, які гралися коло під’їзду.
Олівер виріс й став професійним боксером, де блискавично вражав суперників швидкістю, вправністю та неконтрольованим норовом. Ні один із них не отримував над Диким О перемогу, мало того, ніхто не дотягував до 5 раунду.
Чотироокий [i]Ріко[/i] примостився на лаві біля будинку й розглядав нові кросівки, які вчора купила мама, щойно отримавши зарплату. Йому подобався їх насичений помаранчевий колір попри те, що вони абсолютно не пасували до вельветових брюків. Самотність хлопчика розвіяв голос мужчини, який присів поряд:
– Ти знаєш хто я?, – Ріко підняв очі й глянув на страшного чоловіка, ковтнув слину й підскочив з лави.
– Містер, хіба Ви не знаєте, що дітям з незнаними людьми говорити не можна, навіть, якщо зараз дістанете із кишені цукерку! Тому хай щастить й більше не робіть таких помилок.
Ріко виріс справжнім красунчиком з червоним дипломом юридичного факультету, приватною фірмою, величезною заробітною платою та 2 невдалими шлюбами за душею.
Лялечка [i]Емма[/i] сиділа на пустій каруселі й гладила медведика, якого тримала в руках. Вона його обожнювала, адже подарований Тедді був улюбленим татком, який вже рік не жив з мамою. Її тишину зруйнував жіночий голос позаду, який прошепотів:
– Ей, Емма, впізнаєш хто я?
Дитина гляділа на леді з страшними очима близько хвилини. Вона так злякалась, так злякалась, що знепритомніла, так як у фільмах.
Емма виросла й стала відомою актрисою. Ходять чутки, що її запросили в Голівуд на зйомки нового бойовика з участю Стетхема, але тс-с-с, контракт ще не підписаний.
Коли ж [i]я[/i] була малим дитям й зустрілась з тим же Демоном й він запитав: «А ти знаєш хто я?», то я шалено зраділа хоч якійсь компанії та із захватом вела бесіду з нечистою силою декілька годин, аж поки не стемніло й треба було бігти додому. Я зовсім не боялась чорноокого й було приємно слухати його ввічливий тон, постійне підлабузництво й компліменти в скарбничку дитячої самооцінки.
Але я виросла й стала психопаткою...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551790
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2015
автор: Незайманий займенник