В мені печаль розгойдує світи,
чіпляється, як місяць об хмарини,
у снах моїх прозорих — тільки ти...,
у снах моїх — між нами хуртовини...
незнанний мій, чи ж бо дано пізнать
тепло обіймів і акорди серця,
що у сплетінні душ так лагідно звучать
і знову гаснуть поміж страху терцій...
Боюсь собі я в душу зазирнуть,
а що, як там побачу я безвихідь,
а що, як урагани там живуть?
а що, як там поснули думки лихі...
Втамуйте спрагу безвісти ночей!
Скажіть мені, що ночі — то омана!
Та як забути погляду очей,
що будять в тихім серці урагани?
03.01.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550750
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2015
автор: НеГа