І
Я в дзеркалі ночі минулим пускаюся знову,
Ходжу, як по лезу, стежками колишній надій…
Не видна нікому, читаю міжряддя історій,
Вдивляюсь в обличчя застиглих у часі подій.
Раптово спинюсь… ми з тобою ще просто знайомі…
не пахне повітря прокислим сиропом розлук…
і все закінчитись красиво просилось на комі,
яка заблукала в тремтінні заплетених рук…
А доля мовчить, безголоса у заскленім часі…
Годинник фігури розіб'є ось-ось на друзки…
(Уламок один…в моїй пам'яті… – дивом уп'явся!.. –
і ранок ятриться пекучим вогнем самоти)…
Вертаюсь в сьогодні… під сурдоперклад рингтонів
(бояться сполохати тишу померлих чуттів)…
І раптом з люстерка вриваються схлипами дзвони,
Посипавшись скалками мертвих зучора хвилин…
ІІ
А ми змінили зболені орбіти –
І розійшлись шукать СВОЮ зорю,
Яка могла б світанки відновити
І догодить при цім календарю:
Прислати весни теплі за шаблоном,
І вкоротити зими в напівсні,
Заходити потрібним коридором
У час, коли поснули ще не всі…
Але чомусь в новітнім існуванні
Немає світла, що іде з-за хмар,
Того, що називається єднанням
Сердець на зло розхристаним вітрам…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549580
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2015
автор: ptaha