З е м л я
Я – Земля, годувальниця, Мати,
Моє слово до вас, до землян,
Мені б раєм земним процвітати,
Я ж повільно вмираю від ран.
Я жива, маю серце і душу,
І для вас, нерозумних дітей,
Цвіт любові своєї обтрушу,
Тільки ж серця не рвіть із грудей.
Рятувала від голодоморів
У найтяжчі голодні роки,
Мною трави отруйні говорять
Про чорнобильський досвід гіркий.
Я – Земля, всеплодюща, єдина,
Неповторна в любові й красі,
То чому ж від отруєння гину,
А на ранах – байдужості сіль?
Я –Земля, дітолюбная Мати,
Серце мовби на вістрі ножа,
Скільки маю ще кров’ю спливати?
Мусить бути десь цьому межа.
Як же можна губити Природу,
Що залишите дітям своїм?
Над недолею свого народу
Хворі плачуть в гаях солов’ї.
Я –Земля, ваше світло й дорога,
Я ваш хліб, мої доньки й сини,
Ви мене на Голгофу… як Бога…
За любов, що не має ціни.
Зінаїда Сидорчук ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549175
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.01.2015
автор: Zinaida51