Кругом морозне пір’я і кришталь,
від подиху - хурделиця у скронях.
Під колискову неба знов зійшла
бліда луна - пігулка від безсоння.
Та барвами обділена зима,
вікно морозним пензликом лоскоче,
запрошує, заманює вона
поринути в її казкові ночі,
і по хрусткому килимі пройти,
де біле пір’я в невагомості літає...
А в небі загоряються світи,
в яких ніхто ні в кого не стріляє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547167
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.12.2014
автор: Елена Черкашина