Моя не скорена країно!
Обпечена вогнями і мечем.
Із давнини тебе загарбати хотіли,
Та від розплати жоден не втече.
І підросту, навчусь, піду у світ я,
Та впевнена, до Тебе повернусь -
Бо українка я від прадіда до діда,
І український маю дух.
В світах тебе я буду прославляти:
Про мову солов’їну, про пісні
Свого народу, що співала мати
Іще колись малесенькій мені.
Про волю до життя коли навала
Заполонила рідну сторону.
Про те, що мати сина проводжала
Благословивши слізно на війну.
І рвалось серце від туги і болю,
Але свою країну боронить
Вона пустила сина в поле бою…
Боже! Всіх помилуй й сохрани!!!
Рідна ненько, мила Україно!
Вірю, що колись окріпнеш ти.
Підросту, навчусь і дух народу й волі,
Правнукам і внукам зможу донести.
Земле моя! Благодатний краю!
Все минеться – трішки зачекай,
Знову об’єднаються народи,
Тільки ти надії не втрачай!
Міць, могутність, велич Батьківщини,
В мирі й злагоді розквітне на віки.
І буде процвітати воля в Україні,
Як колись хотіли козаки. 25.11.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547050
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.12.2014
автор: Алика Лем