Я все буду складати у конверт.
Моя душа роздроблена на друзки.
Ще більше тепер стану інтроверт,
Твоєї ще згадаю запах блузки.
Хоч з того що? Помадь чарівні губи
Іди гуляй із кимось у грозу.
Від серця йдуть артерії, як труби,
А в них отруйний і зміїний зуб.
Хтозна як довго буду відживати,
Чи суджене падіння у Тартар?
Чи будуть мене інші лапшувати?
Чи скрутять мій світогляд в свій макар?
Не раб я більш, не друг і не кумир.
Не кат, не власник, не гравець з душею.
Віддав усім усе і різко в вир,
Для мене вирий, Боженько, траншею.
Не гнівайся, вмирати не збираюсь,
Лиш жити в ній таємно довгий час.
І вибором до скромності пишаюсь,
Я скручую у лампі світла гас.
29.05.2014р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545997
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2014
автор: Андрій Конопко