Кожен крок завдає болі, подихи і того гірше. Руки брудні від крові та трясуться, але я йду вперед, нірвним кроком, але все ж іду. Вода. Мені треба вода...
Тільки що вбили мого друга Не думай про це, не думай!
Його тіло залишилось там Думай про воду.
Я мала б бути мертвою Вода, вода, вода, вода
Але я жива Чому?
Я навіть не плакала. Чи плакала? Не знаю....Хочу дощу. Хочу додому.Брата забрали на фронт, не хочу додому, де його нема. Я хочу побачити маму... Вони живі? Не знаю. Вода. вода, вода...
Виходить сонце, крізь руїни пробиваються тонкі промені світла і освітлює попіл... Він усюди, в ніс тільки зараз б'є різкий запах горілого, світ згорів у вогні...
За щось чіпляюсь і падаю, я не вставатиму. Навіщо? Лежу на сонці...
Ось брат пускає сонячні зайсики. ось мама садить квіти, ось тато вчить мене їздити на велосипеді, сонце...
Я так хочу додому...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545666
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2014
автор: Трюк в ігноруванні