Ти – ще не окрадена надія,
Ти – ще не розтрачена лілея.
І в очах осяйно-дальня мрія
Є відлунням чистоти твоєї.
Ти не знала пристрасті як горя,
Не боролась: «Почуття чи гідність?»,
Хоч вуста, не палені жагою,
Мовлять про кохання, щастя й вірність.
Ті вуста, те марення шалене,
Ма́буть, лиш тоді мене облишить,
Як окра́ду трепетну лілею,
Як лишу цілунки млосно-грішні
Росами чи зорями – по пле́чах,
А любов – шаленством швидкоплинним.
Не залишу тільки права втечі,
Хоч ти через мене і загинеш.
Трохи часу – і хіба що вітер
Десь тебе обіймами задушить…
Вибачай мені, лілеє-квітко:
Я не вмію буть великодушним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545225
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2014
автор: Поляниця