Стоять мовчазно і похмуро терикони
Багаторічні свідки того, що збулось,
Тяжке життя, свавілля й беззаконня
Де поту, сліз і крові море пролилось.
Вони, як й шахтарі, надіялись на чудо
Як Україна стане самостійно жить,
Що краще всіх республік у нас буде,
Бо лиш на себе станемо робить.
Та відбулось не так. В Донбаськім краї,
В Україні запанувала кримінальна рать:
Бандити, злодії, розбійники, шахраї
Мільйони і мільярди стали накоплять.
Все, що було в держави, розікрали,
За кордон, в офшорні зони завели,
Донбас і Україну всю пограбували,
І Майдани згуртував народний гнів.
Стояли мовчки і похмуро терикони,
Їм важко було швидко зрозуміть,
Як можна замінить «поняття» на закони
І як це в правовій державі жить?
Й тепер мовчазні і похмурі терикони,
Поряд міста і села у вогні горять,
Хто звав сюди сусіда і накликав горе,
Де правди й справедливості шукать?
Хто змусить шахтаря у шахту лізти
Коли його тепер годує автомат?
«Розділяй і владарюй!» обвило мізки
Й став ворогом йому недавній брат.
Шевченко знову до нащадків промовляє
Щоб брали в руки власну долю,
На чужині краще там, де нас немає,
В своїй хаті своя правда, сила й воля.
До миру і єднання закликають сурми,
Все буде добре як війну здолаєм,
Народу – права і волю, криміналу – тюрми,
Україна дітям своїм усім добра бажає.
18.12. 2014р., Київ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544884
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.12.2014
автор: БГІ