Із туману спогадів далеких

               Із  туману  спогадів  далеких

Із  туману  спогадів  дитинства
Випливає  рідний  дім  в  селі
Я  –  малий,  десь  років  п’ять  приблизно,
Граюся  з  сестрою  у  дворі.

Бігали,  стрибали,  веселились
На  те  й  літо  та  і  ми  малі.
Бігав  всюди,  раптом  зачепився,
Бутля  я  великого  розбив.

Тут  як  тут  стоїть  вже  баба  Настя
Грізно  каже:  шкоду  хто  зробив?
Я  засмучений  і  гірко  плачу,
В  неї  різочка  вже  є  в  руці.

Провинився,  тож  кажу  тихенько:
-Бутля  я  розбив,  я  не  хотів.
-  Підійди  до  мене  ти  швиденько,
Повертайся  і  скидай  штанці.

Підійшов,  покірно  повернувся
Та  штанці  донизу  приспустив.
Сльози  як  горох  і  я  боюся.
Ну,  навіщо  ж  бутля  я  розбив.

Озираюся:  велика  різка.
Плачу  і  не  можу  здержать  сліз.
Я  кажу  так  жалібно  і  тихо:
-  Бий  не  сильно,  бо  я  ж  твій.

Замість  того,  щоб  мене  набити
Цілувала  бабця  там  мене.
Пригорнула,  щоби  пожаліти
Й  по  голівці  гладила  усе.

Із  туману  спогадів  далеких
Випливає  світлий  образ  твій.
Добра,  згорблена  й  старенька
Пам’ятатиму  тебе  повік.
                     14.11.2013

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544673
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 18.12.2014
автор: Олексій Благослов