Ти,як юрба петроградських матросів,
І тут вже -шамань не шамань.
На серці відчай,гіркота і сльози
І злоба одвічна на місці питань.
За те, що ноги розбиті і босі
Місять землю вогку і святу,
А сонячні промені-світле колосся
Терзають душу-ницу і пусту,
За те,що не досяг вершини,
За те,що не допрагнув висоти
там де інші подолали стіни,
Збудувавши наново мости.
А ти?
Юрба петроградських матросів
І тут вже -шамань не шамань...
Замість іти-ти стоїш на порозі,
Ковтаючи дим від вчорашніх повстань!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544633
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.12.2014
автор: Той,що воює з вітряками